20 років тому відбулася одна з найбільших угод у сучасному арті. У 1991 році британський художник Дем’єна Герст створив таксидермічну скульптуру тигрової акули (простіше кажучи, опудало у формальдегіді) під хитромудрою назвою “Фізична неможливість смерті у свідомості того, хто живе”. А 2004 року продав цю інсталяцію за $12 млн, встановивши на той момент фінансовий рекорд у contemporary art. Цей твір став символом брит-арту. Як з’явилася “Акула” Дем’єна Герста і чому її продали за величезну суму.
Не кожен купить твір завдовжки 7 метрів і вагою 23 тонни, і не кожен створить такий прецедент, тому потрібно окремо розповісти про фігурантів угоди, що відбулася 20 років тому.
Продав опудало акули (якщо ви звернули увагу, то дата рекордного продажу твору на 13 років пізніша за його народження — 2004) не художник, а впливовий британський галерейник — Чарльз Саатчі. Американському фінансисту (інвестиційні фонди), мільярдеру та колекціонеру Стівену Коену, який відомий тим, що “має вроджену аномалію: спокійно може йти на серйозні фінансові ризики, які інших би вганяли в тремтіння”. В останнього чимало раритетів у колекції: Пікассо, Воргол, скульптури Джакометті. Поговоримо про двох інших учасників угоди.
Чарльз Саатчі та його брат Моріс народилися в єврейській родині в Багдаді. Переїхавши до Лондона, вони організували успішне рекламне агентство Saatchi & Saatchi. Моріса більше тягнуло до політики, а Чарльза — до сучасного арту. У 1985 Чарльз відкрив у Лондоні Saatchi Gallery, що спеціалізується на американському сучасному мистецтві. Брати іноді об’єднували зусилля, наприклад, для просування провокативної соціальної реклами партії Маргарет Тетчер, що призвело до її перемоги на виборах.
Спочатку Чарльз збирав “просунутий” на той момент живопис: штатівського короля попарту Енді Воргола і британця Люсьєна Фройда — онука Зигмунда Фройда, відомого жорсткими психологічними портретами та ню, які аж ніяк не лестили своїм моделям. Але незабаром Чарльзу це набридло. Він сам вирішив згенерувати артнапрямок.
Саатчі, відповідно до своїх смакових і креативних установок, став вкладати гроші в місцевих студентів артколеджів. Що за установки? Приблизно, як у його таблоїдів: страх, секс, смерть, гроші. До того ж це все “римувалося” з епохою постмодернізму і викликало шок, а отже — такі твори змушували про себе говорити.
З подачі Саатчі було сколочено групу “молодих британських художників” Young British Artists (YBA). Чарльз агресивно просував їх, перевертаючи з ніг на голову артбізнес. Лідерами серед “британських молодих” були Дем’єн Герст і брати Джейк і Дінос Чепмени.
Батько майбутньої зірки контемпорарі-арт був автомеханіком і продавцем машин, мати — художницею. Тато покинув сім’ю, коли хлопчикові було дванадцять. Підліток був важким, крав — за що потрапляв до поліції. Однак йому все-таки захотілося стати художником. Традиційні артінституції його відкинули, але Дем’єну вдалося вступити до лондонського коледжу “Голдсміт” (1986-1989). Там заохочували не вміння малювати, а креативне використання в мистецтві різних технологій — заклад від початку був “заточений” під сучасний артринок.
Герста цікавила тема смерті — він багато часу проводив у морзі. На одній із виставок, яку Дем’єн сам і організував, Чарльзу Саатчі сподобалася інсталяція: у запаяному скляному ящику було виставлено гниючу голову корови, обліплену мухами й личинками, поруч містилася електрична мухобійка, під якою росла гірка мертвих мух. Називався твір “Тисяча років”. Герст пояснив ідею: “Я помру — і я хочу жити завжди. Я не можу уникнути смерті і позбутися бажання жити. Але мені хочеться хоча б мигцем побачити, що це таке — померти”.
Саатчі купив інсталяцію. На створення більш величного образу смерті Чарльз особисто видав юному даруванню 6 тисяч фунтів стерлінгів. З усіх образів смерті тому здалося, що найтотальніший — акула-людожер. Можливо, під впливом фільму “Щелепи”. Герст замовив акулу в Австралії у місцевих рибалок, де, як відомо, водяться найбільші екземпляри. Йому виловили і надіслали акулу понад чотири метри в льоду, яку художник помістив у контейнер із формальдегідом — із страхітливо відкритою пащею. Назву придумав у псевдонауковому стилі постмодернізму — “Фізична неможливість смерті у свідомості того, хто живе”. Саатчі купив її за 50 тисяч фунтів стерлінгів. Газета Sun іронічно відгукнулася на цю подію статтею “£50 000 за рибу без чіпсів”
Для розкрутки своїх підопічних Саатчі влаштував 1997 року в Нью-Йорку провокаційну виставку “Сенсація”. Крім акули у формальдегіді у Херста там були показані уламки свиней і корів (серія “Природна історія”), але екзотична акула запам’яталася більше за інші “зоологічні” експонати. Тоді ж уперше “вистрілили” брати Чепмени — з восковими дівчатками і хлопчиками, зрощеними між собою статевими органами. На скульптурах дітей разом носів були ереговані фалоси, а замість ротів — ануси. Видовище не для людей зі слабкими нервами.
Інші “молоді” початківці теж не відставали в частині “шокотерапії”: наприклад, зображення “Мадонни” нігерієць Кріс Офілі зробив із… слонячого лайна. Мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані був обурений цим експонатом, але його швидко затюкала Гілларі Клінтон. У результаті Гілларі уславилася “просунутою”, а Джуліані начепили ярлик “нетерпимого консерватора”. Герст, як і більшість “молодих британських художників” (які вже немолоді), — атеїст, тож він теж дедалі частіше заходив на територію релігії з блюзнірськими аналогіями в назвах своїх артвиробок. До речі, акулу Герста перейменували і тепер вона називається по-ніцшеанськи: “Бог помер”.
Експонати були розкручені й обросли “легендою”. До 2004 року акулу у формальдегіді вже скрізь знали в артспільноті: її ціна піднялася. Герст і Чепмени стверджували: “Мистецтво і капітал — єдині, точніше, мистецтво — втілення капіталу” (знаю, що кажу: у цих піратів від арту довелося брати інтерв’ю в 2007). Уже за 12 мільйонів доларів акулу придбав Коен — угода прославила і його, і художника, піднявши ціни на інші його твори. Для таких великих угод від початку важливий високий рівень учасників та інституцій: Саатчі його гарантував собою і своєю галереєю. До речі, тому коли через кілька років опудало акули почало псуватися, Герсту і Саатчі довелося поміняти морського хижака на свіжішу рибу: домовленість є домовленість.
Формула Дем’єна Герста: образ смерті — шок — захист (небезкоштовно). У кіно акула-людожер — на екрані, у нього — за склом. Щоб безпечно злякатися — плати за квиток.
Доречно нагадати і ще про один відомий твір Герста: платинову копію черепа (якогось чоловіка XVIII століття) зі справжніми зубами, інкрустованого діамантами. Назва: “Бо це є любов до Бога”. Цитата взята з Біблії. Символ смерті називається любов’ю до Бога. Але це не просто символ, а дорога річ. І якщо “мистецтво — втілення капіталу”, значить, діамантовий череп — і є образ західного капіталу, який стверджує цінність грошей і заперечує християнські цінності. Загалом, це про те, як образ смерті конвертувати в гроші.
Витрачено на виготовлення $40 млн. Виставлявся з цінником $100 млн. Череп гастролював музеями, обростаючи легендою: його зображення стало популярним на футболках.
Нібито у 2007 році череп був проданий групі інвесторів. Однак тільки 2022 року Герст несподівано зізнався, що череп досі належить йому і що насправді угода не відбулася. І череп із 8601 діамантом, як і раніше, належить Дем’єну Герсту, галереї White Cube і групі неназваних інвесторів.
Але річ у тім, що гучний “продаж” 2007 року підняв ціну на інші твори Герста, які було продано на аукціонах на суму $86,3 млн. 2021 року загальна сума продажів робіт Герста склала $38 млн, що є максимумом за останні 13 років.
Герст 20 років тому пішов від Саатчі і сам не гірше маніпулює своїми роботами на артринку. Чи шахрайство історія з черепом? Можливо. Але у Герста тепер є штат юристів, готових захищати його в суді. Капітал і арт у цьому випадку — єдині. Статки 58-річного художника оцінюють сьогодні приблизно в $400 млн.
Однак кажуть, що винахідливість і фантазія художника-маркетолога зблякли. Наприклад, він став навіть балуватися живописом, але що він зображував на полотнах? Та все те саме: акулячі щелепи і черепи на чорному тлі. А ще в нього був цикл “Аптека” — різнокольорові кружечки, що зображують пігулки, які західна людина неміряно вживає. Ось і тут — теж є кружечки.
Але Герст обов’язково що-небудь придумає. Наприклад, спалить свої картинки, щоб продавати їх тільки у форматі NFT.
У 2022, як повідомили, Дем’єн Герст в одній із галерей розпочав спалення своїх полотен. Має намір піддати вогню 4 тисячі картин. Вам шкода? Мені теж ні.
У Швейцарії церква задля експерименту замінила у сповідальні священника на цифровий аватар Ісуса. Завдяки штучному інтелекту він…
Як стало відомо, що в Україні пенсіонери можуть користуватися пільгами на сплату земельного податку, але вони не поширюються на…
Продукти першої необхідності помітно подорожчали під тиском інфляції та інших факторів, а деякі торгові точки…
Згідно з недавнім аналізом Financial Times, мобілізаційний резерв України становить близько 3,7 млн чоловіків віком від 25…
В Україні почастішали випадки штрафування водіїв вживаних автомобілів, привезених зі США. Причина криється в технічних…
Останніми днями схоже, що у Москві з'явилася ще одна божевільна звичка. Після вечірніх лякалок Путіна,…
