Hugo Boss та інші модні бренди згортають виробництво в Україні через ракетні удари та мобілізацію

Louis Vuitton, Hugo Boss, Dolce & Gabbana, Max Mara та інші модні бренди вже не перший десяток років шиють свій одяг в Україні. Вони замовляють пошив українським швейним підприємствам, а готову продукцію продають за кордон. Однак через ризики, пов’язані з війною, іноземні бренди зменшують замовлення, чим завдають шкоди українським підприємствам. Заважають працювати ракетні обстріли, проблеми з електроенергією, мобілізація цінних кадрів. 

Легка промисловість України – це виробництво одягу, взуття, тканин, трикотажних полотен, шкіри, нетканих матеріалів, шкіргалантерейних виробів, килимів та іншого. Тобто споживчі товари від шкарпеток, шапок –  до одягу, взуття, шкіргалантереї – виробляються в Україні.  

За словами президенти – голови правління Української асоціації підприємств легкої промисловості (Укрлегпром) Тетяни Ізовіт, на момент початку незалежності українська легка промисловість налічувала  понад 5 тис. державних підприємств. В Україні була розміщена величезна кількість швейних та взуттєвих виробництв. При цьому було чимало базових, стратегічних сировинних підприємств, які виробляють полотна, тканину, шкіру. Працювало на підприємствах понад 750 тисяч фахівців, тобто близько 2 млн людей були залучені у легкій промисловості. Коли планова економіка розвалилася, саме легка промисловість через наявність такої кількості видів виробництва пішла першою на приватизацію.

Підприємства легкої промисловості знайшли собі нішу для продовження роботи. Більша частина швейних підприємств (75-80%) знайшли себе у виробництві продукції для міжнародних брендів. Основний замовник – Німеччина. Європейські країни дають на пошиття продукцію здебільшого за так званою “давальницькою” схемою. Суть у тому, що українські підприємства з-за кордону отримують матеріал та креслення, а їхня задача – пошити брендований одяг та відправити його замовнику за кордон. 

“Якщо по швейних виробах у нас понад 80% так працювали, це т.зв. “давальницька схема” з виготовлення європейських брендів. По взуттю – трохи більше 30% за такою схемою працювало. І є чимало спільних українсько-італійських підприємств з виготовлення взуття. Наприклад, пошиваємо Decathlon та інші відомі марки для європейського та американського ринку. І це – експортна виручка.

Hugo Boss, Louis Vuitton, Dolce & Gabbana, Max Mara, s.Oliver та інші – пошиваються в Україні. 10 років тому був проведений моніторинг. З’ясувалося, що майже всі відомі бренди шиють або шили вироби в Україні до війни.  І це підтверджує якість нашої продукції”, – розповідає президентка Асоціації “Укрлегпром” Тетяна Ізовіт.

Самостійно продавати речі, пошиті з давальницької сировини, українські фабрики не мають права. Партнери суворо контролюють витрату матеріалів і фурнітури, а передбачені в договорах штрафи за використання іноземної торгової марки сягають сотень тисяч євро. Після того, як партія готового одягу відправляється замовнику, викрійки, лекала і вся супровідна документація знищуються – за цією процедурою стежить представник іноземного бренду. Ці речі вже можуть приїхати з Європи до бутиків України з кратною націнкою – у 3-4 рази порівняно з вартістю в Європі. Але зустріти пошиті в Україні речі для західних брендів можна вкрай рідко. 

Ніхто не очікував, що повномасштабна війна так довго триватиме. Європейські партнери українських швейних підприємств продовжували розміщувати замовлення, але менші, завдяки партнерським відносинам з керівниками українських виробництв. Представники Укрлегпрому в Брюсселі казали, що галузі не потрібні гроші, а потрібна підтримка у тому, щоб не зменшувалися обсяги виробництва. Щоб люди мали роботу та продовжували працювати.

У 2022 році більш-менш швейна галузь вистояла. А у 2023 році експорт продукції впав вдвічі. Тобто зменшився на 50%. У цьому році продовжується негативна тенденція до зменшення замовлень.

У 2023 році підприємствами легкої промисловості України сплачено до бюджету 3,7 млрд грн. Це майже вдвічі більше, ніж було до повномасштабної війни – тоді було 2 млрд грн. Втім, за результатами 2024 року показники можуть бути гіршими. Проте залишається надія на внутрішній ринок: в першу чергу на державних замовників для силових відомств та армії та на покупців товарів українських брендів, яких має стати набагато більше у ритейлі (торговельні мережі).

Ритейл розуміє, що є чимало українських брендів. З іншого боку, держава популяризує товари, які вироблені в Україні. Ключове зараз – внутрішній ринок. Як зазначає Тетяна Ізовіт, змінюються глобальні та галузеві тренди, і споживання. Ця повномасштабна війна вплинула на переформатування тенденцій у споживанні  одягу та взуття. Перейшли від “мас-маркету” до розумного споживання. Це також впливає на зменшення замовлень.

“Після початку повномасштабної війни наші європейські замовники казали наступне: ми розуміємо, що війна, але не розуміємо, як ви працюєте. Їм потрібна верифікація, що це дійсно підприємство є, воно працює і виробляє. У цьому напрямку ми йдемо через активну участь у виставках, у B2B заходах Європейській Конфедерації Текстилю та Одягу EUROTEX  асоціації Евротекс. До Парижа наші представники їдуть представляти Україну. Ми формуємо каталог підприємств, які працюють, пропагуємо там нашу продукцію. Надаємо ці дані і нашим замовникам. Ми спілкуємося з галузевими асоціаціями різних європейських країн”, – розповідає Тетяна Ізовіт про лобіювання інтересів української легкої промисловості у Європі.

Як мобілізація впливає на легку промисловість

Легка промисловість  – сфера діяльності з жіночим обличчям, до 90% залучених осіб – жінки. Але є і чоловіча частина, це (крім керівників) техніки, механіки, оператори різноманітного технологічного обладнання тощо – це критичні професії, які забезпечують функціонування та роботу їх обладнання та устаткування. Працівники підприємств легкої промисловості добровольцями пішли на фронт з перших днів повномасштабної війни. На жаль, серед них є загиблі.

Є мобілізовані, які зараз служать. Техніки для обладнання, яке не виробляється в Україні, теж здебільшого чоловіки. Європейські імпортери не направляють в Україну майстрів, бо тут воєнний стан та відповідно їм ніхто не може гарантувати безпеку. А на підготовку таких спеціалістів потрібно чимало часу.

“Нам потрібно забезпечити функціонування роботи виробничого підприємства. Тому критичний перелік професій для легкої промисловості відповідно опрацьований з підприємствами і наданий Уряду. Працюємо з цим пів року і кажемо, що це дуже важливо, щоб керівник підприємства міг мати цю квоту для того, щоб визначити тих спеціалістів, які не мають гендерної заміни (тобто де чоловіки не можуть бути замінені жінками – ред.)”, – розповідає Тетяна Ізовіт.

Пошиття одягу модних брендів в Україні та інших країнах

Співпраця із закордонними замовниками не тільки допомогла вижити вітчизняній легкій промисловості, а й дозволила їй долучитися до світових технологій, а також провести модернізацію виробництв. Сьогодні оснащення українських фабрик, на думку експертів, відповідає європейському рівню.

За даними дослідження, в Україні офіційно та неофіційно працювали у 2017 році понад 220 тисяч осіб на фабриках для пошиття одягу і взуття для закордонних брендів, переважна більшість з них – жінки. Вони шиють продукцію для понад 15 західних брендів, серед яких, зокрема, Adidas, Benetton, Esprit, Hugo Boss, Zara, Mexx, Marks & Spencer, Next, s.Oliver, Triumph, Tommy Hilfiger. Щоправда, мало що з нової продукції цих марок можуть собі дозволити українські робітниці.

За офіційною інформацією, у 2017 році середня зарплата у легкій промисловості становила 5 тис. 414 грн (при цьому мінімальна зарплата була на рівні 3200 грн). При цьому журналісти знаходили окремі підприємства, де платили тоді мінімальну зарплату або взагалі де були неоформлені співробітниці. Станом на травень 2024 року швачки в середньому отримували по 17-19 тис. грн, загалом у галузі у 2024 році люди можуть отримувати й до 30 тис. грн.

Станом на зараз у Європі майже не залишилося фабрик, які шиють для модних брендів, за виключенням України. У Болгарії та Словаччині працювати менш рентабельно. Натомість виробництва одягу за давальницькою схемою для відомих брендів перенесені у країни Азії та Африки. Втім, як зазначає Тетяна Ізовіт, після пандемії коронавірусу COVID-19 у Європі почали замислюватися над тим, щоб повертати туди виробництва легкої промисловості. Зокрема, вона розповіла про фабрику в іспанській Барселоні, де виробляють шкіряні вироби для Louis Vuitton за пристойну зарплату.

У липні 2024 року стало відомо, що італійська прокуратура звинуватила субпідрядників Dior та Armani в Італії у порушеннях умов праці та влаштування незаконних мігрантів. Так, робітник за сумку Dior отримував 57 доларів, а у магазині вона коштувала 2780 євро. Armani сплачувало підряднику 270 євро, а продавало сумки по 2 тис. доларів. Про це пише американське The Wall Street Journal. Серед співробітників таких фабрик в Італії здебільшого громадяни Китаю, вони працюють мало не цілодобово, їдять і сплять на фабриках. Втім, в Armani заперечили, що їхня компанія-виробник GA Operations припускається якихось порушень.