«Хезболла» жива… і готується до помсти

Незважаючи на шок, викликаний операцією з пейджерами і загибеллю шейха Хассана Насралли, ліванська «Хезболла» не зникла.

Сьогодні ця шиїтська структура набуває нової, більш прихованої форми існування — відновлюючи вертикаль командування і одночасно ховаючи військове крило в тіні політичної оболонки. Мова йде не просто про перестановку кадрів, а про переродження мережі, яка навчилася виживати під вогнем і тиском ззовні.

Паніка, що охопила рух після ліквідації Насралли, виявилася недовгою. Вже через два тижні іранські куратори на чолі з Ісмаїлом Каані відновили систему управління, вибудувавши нову, суворо засекречену військову структуру. І це не домисли: європейські розслідування, що стосуються логістики і поставок, підтверджують — канали постачання продовжують функціонувати, нехай і під іншим фасадом.

Ключова небезпека полягає не стільки в прямій військовій загрозі, скільки в тому, що «Хезболла» перестає бути передбачуваною. Розділення військового і політичного крил, повернення до секретності часів 1980-х і створення схованок зі зброєю на північ від річки Літані перетворюють організацію в рухливу тінь. Вона може затаїтися, накопичуючи ресурси, і в будь-який момент — під впливом зовнішнього поштовху або зміни регіональної кон’юнктури — знову вийти з тіні. Такий режим існування робить традиційні заходи стримування малоефективними.

Додатковий фактор нестабільності — внутрішні чвари. Критика на адресу покійного шейха Насралли з боку польових командирів і молодих лідерів, які вимагали більш жорсткої лінії, показує, що рішення тепер приймаються не стільки централізовано, скільки фракційно. Це означає: навіть якщо політичне керівництво буде грати стримуючу роль, військові осередки «Хезболли» здатні діяти автономно. В результаті будь-які «правила гри» стають локальними і непередбачуваними.

Не менш тривожним є і іранський слід. Відновлення логістики і каналів постачання, в тому числі через викриті європейські маршрути, дає «Хезболлі» можливість для поступової перебудови — з урахуванням втраченого бойового потенціалу. Це створює умови не просто для виживання, але і для помірного відновлення боєздатності, замаскованого під громадянську активність і гуманітарні проекти.

Для Ізраїлю і міжнародних акторів, зацікавлених у стабілізації Лівану, це означає одне: парадигма «швидкого і остаточного розгрому» втрачає сенс.

Висновок є чітким і тривожним: «Хезболла» не повернулася на колишні позиції — вона змінила логіку свого існування. Це не обов’язково передвістя нової масштабної війни, але, безумовно, гарантія того, що ризик ескалації залишається хронічним. Ті, хто розраховував на «видих» регіону після гучних ударів, помиляються: небезпека стала менш видовищною, але набагато підступнішою.